Наталя Очкур. Містичний вальс.
Книжкова полиця Наталі Сняданко

ОДНА з лауреаток конкурсу “Коронація слова” робить спробу написати містичну мелодраму з різдвяним сюжетом. Світлана (для декого – просто Лана) працює менеджером фірми “Київлікпрепарат”, її шеф – Василь Петрович Стоян, з уже традиційним для покровителів героїнь жіночого чтива прізвищем (його однофамілець виступає у прозі Лесі Романчук і допомагає її героїні Софії Синицькій зробити кар’єру). Василь Петрович дуже любить і шкодує свою підлеглу, в житті якої є моторошна таємниця, пов’язана із втратою дитини та коханої людини. Однак далеко не всі співробітники “Київлікпрепарату” так прихильно ставляться до Світлани, якій вдається підписувати навіть найбезнадійніші контракти. Допомагають молодість і врода. Особливо недоброзичливо ставиться до дівчини таємно закоханий у неї Григорій, а це спричиняє постійні перепалки між ними в присутності інших та наодинці.

Світлану скеровують у відрядження до Львова, яке припадає на саме Різдво. Всі їй співчувають, однак дівчина радіє, бо не доведеться святкувати у порожній квартирі. Зворушливий подарунок шефа, остання перепалка з Грицьком і нарешті – поїзд.

У купе вона знайомиться з Ією, її сином і чоловіком. Приємна компанія, спільна трапеза, а на пероні у Львові нові знайомі пропонують Світлані зупинитися в них, аби не святкувати Різдва в готелі. Вона погоджується. І тут починається містика, адже Львів Світлана вважає магічним містом. Ія виявляється чарівницею. Керівника “Галичмедсвіту” Олексія Яницького немає в офісі в домовлений час, він залишає для Світлани подарунок і дуже плутаного листа, з якого дівчина дізнається, що керівник мусив терміново виїхати з міста “за покликом душі”. Ія пророкує їй шлюб з Олексієм, своїм братом, і Світлані ще не відомо, що це той самий Олексій. Було б непогано, якби невідомим це залишалося і для читача.

А надалі події в романі розвиваються, відповідно до цитати самої авторки: “Ситуація туманилась, мов річка теплим ранком. Сльози не допомогли".

Героїня потрапляє з однієї містичної ситуації в іншу, невтомно заявляючи мало не на кожному кроці: “Я – пілігрим безумного прощання”. Напрошується висновок, що вся ця містика їй до вподоби. Тим, хто віддає перевагу хеппі-ендам, переживати не варто. Світлана таки одружиться з Олексієм і вилікує свою душевну травму. Поїздка до різдвяного Львова виявиться недаремною.