ЗАБУДЕШ

Ти мене, не знаючи, забудеш –
Ти такий далекий, як зоря...
Море снів, а в них – хіба що чудо
Піниться в коралях-якорях.

Море сліз – солоних, теплуватих,
Виїдає перший лід небес,
Я навчилась пристрасно кохати –
Так, щоб не тривожити тебе.

Тільки що? Яка тобі тривога?
Я – розмита присмерками тінь,
Ти мене не знаєш – слава Богу,
Що мене до тебе не пустив!

Ти мене, не бачивши, забудеш,
В коловерті вирваних прощень, 
Де застигне срібняками Юди
Сизий блиск полуденних очей.