ВІНЧАННЯ

Чорні хмари нас вінчали,
Зорі плакали, сумні,
Ми – заручники печалі
Чи поплічники брехні?

Вітер гупав знавісніло
В дзвін розчахнутих небес...
Ні, я все-таки любила –
Може бути, що й тебе.

Так, я вірила у диво,
Присягаючи дощу,
Тільки це несправедливо –
Те, що він зненацька вщух.

Сни, бажання, квіти, зорі -
Все залишило мене,
Усміх твій, такий прозорий
В очі холодом дихне.

Скаже “сердитись – не сердься”,
Забіліє, наче сніг,
І відлунням донесеться
Те “віднині і повік”.