ОСІННЯ ЕЛЕГІЯ

В запітнілому склі
ліхтарі надвечір’я тьмяніють,
Відбивається дзвін
у люстерці навколишніх вод,
І волають рядки
Про бадьору мою безнадію,
І сміється печаль
У намисті із програних нот.

А надія моя…
їй ніколи не стати твоєю, 
Бо смішне янголя
розгубило прикмети біди,
Розіпнуться вітри,
і накличуть сріблясту лілею,
Мерехтливий пилок
упаде на осінні сади.

Ллється вечір, як дощ,
а зірки, мов маленькі солдати,
Виглядають серця,
і завмерли на варті небес
Я надію свою
з ароматом розтертої м’яти
Віддала би тобі,
Але ти маєш префікса “без”.