НЕ СМІШНО

Не смішно закохатись без надії,
Так, як бувало в юності - колись...
Не смішно те, що ми навік чужії,
Шляхам життєвим нашим не зійтись.

Не смішно те, що, наче вічність тому,
Покірно я відкрилася весні,
І віддих перехоплює судома,
Ти десь відчиниш двері - не мені.

Не смішно те, що ти мене не знаєш,
А я тебе придумала собі,
І що в тобі так вперто я шукаю?
То рай чи пекло? Музика чи біль?

Та смішно те, що серце ще тріпоче,
Живе від мрій до непристойних снів...
Воно таке довірливо-жіноче,
Тому його ніхто не полюбив.

А ти далеко. Ти чужий до краю,
Такий жаданий - мову відніма,
І смішно те, що я тебе кохаю,
У світі, де кохання вже нема.