МОРЕ

Розмиті між небом та морем кордони,
Розтертий мазками вітрів горизонт,
Хмаринки пливуть, мов пухнасті ікони,
У вишньому храмі покійних турбот.

Розпластані чайки на звабленій сині,
Юродиві, плачуть на паперті снів,
Сріблясті, дзвінкі, мов монетки, рибини,
Зникають у скрині царя всіх морів.

І піняться хвилі мереживом білим,
Мов блузи грайливих південних дівчат,
А блискавок жовтих поламані стріли
Пронизують неба залляту печать.

І пахне – зворушливо, свіжо, волого,
Це дух непокори – морської води...
Між гір, наче змійка, звилася дорога,
Яка приведе мене знову сюди.