ЛЮБЛЮ

Люблю тебе. А як – сказати важко.
Як хліб святий, як землю запашну,
Як теплий сон у білім адамашку,
Як солов’ями зваблену весну.

Люблю тебе, немов зорю вечірню –
Небесних грамот золоту печать...
Люблю й клену свою безглузду вірність,
Яку сама не в силі вже зламать.

Люблю. А як? Про те я слів не маю.
Виймаю серце – любий, забери,
Воно мені в покорі відмовляє,
І б’ється мляво, поштовхом сирим.

І лиш тебе зачувши, оживає,
Сміється, плаче, бідне блазненя...
І я тебе, мій рідний, так кохаю,
Як перший промінь втраченого дня.