ЗАПЛЮЩ ПОВІКИ

Заплющ повіки – лиш тоді побачиш,
Як плаче ніч у зорянім вінку,
Як пада сміх, і як найважча вдача
Холоне, наче замок на піску.

Побачиш ти не темряву, а море,
У метушні зелених теплих хвиль...
Колишній страх вже робиться прозорим,
Прийдешній сон руйнує перший біль.

Заплющ повіки. Душу хай бентежить
Химерний смак пекучого жалю,
Цей світ крихкий, тягучий і безмежний,
Як вічне, не розгублене “люблю”.