ЗАКЛЯКЛА

Що ти – заклякла, та жива,
І ніч бреде з тобою поруч,
Несе, загорнуті в жнива
Твоїх запрошень осокори.

В словах – хіба що подих твій,
А все – чуже. Думки та спека,
Забутий сміх, і біль – чужий,
Забутий день приніс лелека.

Сповитий тінями і склом,
День захлинеться голосінням,
А човен твій з одним веслом
На тому березі сумління.