Я ЗНОВ СУМНИМ ТУМАНОМ...

Я знов сумним туманом оповита,
Мов та гора вуаллю сивих хмар,
І знову ти береш любовне мито,
Та я його не здатна вже платити,
Воно для мене – надважкий тягар.

І знову біль. Болять мої тумани,
І скніє щось – чи в грудях, чи в душі,
Тебе кохати я не перестану,
Ти знаєш це; Ти сам – глибока рана,
Яку Творець навіщось не зашив. 

Чому, чому до мене ти байдужий?
Та поклик завмирає на вустах;
Скінчилось все; зів’яла наша ружа,
Немає ні коханого, ні мужа,
Сконав у муках мій блакитний птах!

Розбилась мрія дзвоном кришталевим,
І погляд твій холодний і чужий,
Колись мені казав ти “Королево!”
Тепер мовчиш, і з усмішкою лева
Ти рвеш на клапті світ моїх надій.