КОЛИ...

Коли спливали тихо кроки,
Відлунням світу, як роки –
Ти був розважливо-жорстоким,
І годував мене з руки.

Коли в розтерзанім світанку
Від крові плавився багнет,
Ти додавав останню ланку
В ланцюг, яким скував мене.

Коли зростали штучні квіти
В очах майбутньої зими,
Ти наказав мені любити,
І гендлював на слові "ми".

Тремтить заляканим свічадом
Зухвало-білий мертвий сніг,
Та на останньому параді
Твій прапор впав мені до ніг.