ТИША

Я розриваю тишу так затято...
Шурхоче небо синіми крильми,
Моя любов розучує кантату,
В якій нема торішньої зими.

Немає в ній байдужості чи злоби,
Там чистий сум і кавові світи,
А тиша ця викручує суглоби,
Двох спраглих рук, які не розплести.

Ця тиша – тать. Мій ворог найлютіший,
Блищить, як меч, занесена зоря,
Вплітає ніч у сад квітучих вишень
Стрічки туману, вітру ніжний ряд.

Ця спрагла ніч готує пишні шати,
Які належать ранку-королю...
О, як я хочу тишу розміняти
На голос твій, на шепіт твій - “люблю”.