ТИ НЕ ЗНАЄШ МЕНЕ...

Ти не знаєш мене – зовсім,
У волоссі моїм – осінь,
Мої очі – то ніч бажання,
А в твоїх очах – свіжість літа.

Просто осінь мого волосся
Кличе літо до себе в гості,
Хоче серця твого рани
Поцілунками пригостити.

Ти не знаєш мене. Зовсім.
Вже минає без тебе осінь,
І зима – чарівниця сива,
Прагне трунку твоїх очей.

В ніч безмежну приходить ранок,
Сам собі ти загоїв рани,
І похмілля гірке, тремтливе
Від погідних твоїх речей.