СМЕРЕКОВІ СУТІНКИ

Ці смерекові сутінки очей
Мене сповили, як малу дитину,
Крізь сито днів життя моє тече,
І для ножа я підставляю спину.

Не груди, ні - не сила леза блиск
Мені в очницях смерті споглядати...
Кого тепер благати "Повернись"?
Куди іти? І де шукать розради?

Я б'юсь в тенетах голосу твого,
Твої обійми - ріки прохолодні,
Нестямний жаль, забарвлений в любов,
Мене цілує покликом безодні.

Вже не болить. Вже навіть не пече,
Я до туги, як до сестри, звикаю,
Та смерекові сутінки очей
Мені і сонце ясне заступають...