ПТАХ

За селом, де стара криниця,
Помирає підбитий птах...
День згасає, а птаху сниться
Клекіт гніву в людських очах.

Руки ті, що кидали камінь,
Ті вуста, що кричали "Вбий!",
Те, як падав він між громами,
Безпорадний, і - сам не свій.

Сниться те, як зійшлося небо
Із землею в один політ,
І як гір білосніжний гребінь
Вмить назустріч йому розквіт.

Колисали його ті гори,
Чи будили - він вже забув...
І співав на застуду хворий
Чорний вітер про боротьбу.

Про чиюсь незбагненну славу,
За якою лиш пустота...
За селом, у духмяних травах
Помирає підбитий птах.