ПРОЕКЦІЯ  ДВОБОЮ

Цей силует – лиш обриси омани,
Лиш контур мрій та гра нічних тіней,     
Ілюзія затягнутої рани,    
Вологий блиск вимогливих очей.    

Проекція останнього двобою –
Чи я, чи ти – хтось візьме меч до рук,  
А світ летить у прірву зла та болю,
Конаючи від винайдених мук.    

Похрещений, з кривавої купелі,
Виходить він, убивчий та сліпий,   
І затихає пісня менестреля,   
Лиш чути стогін вибухів нічний.    

Стихає сміх – і силяться ридання,    
Благословення гинуть від проклять...    
Це вже реальність. І гнояться рани,
Які ніколи не залікувать.