ПАМ’ЯТІ ГЕРОЇВ КРУТ

Ми то кладемо голови на плаху,
То рабськи їх схиляєм до землі...
Кого боїмось? Москаля чи ляха?
Самі собі ми ляхи й москалі! 

Байдужість, мов іржа, роз’їла душі,
Нам все одно. Хоч не рости трава.
Ніщо тупий цей спокій не порушить.
Ніщо. А може... пам’ять? Чи слова?

Згадаємо, як йшло на смерть юнацтво,
Як рясно закривавилась земля...
А їм було, в середньому, сімнадцять,
Та що казати? Жменька немовлят.

В них не було не вишколу, ні сили,
А супротивник – військо сатани...
Вже мертвих, їх багнетами сліпили,
Щоб в небо не дивилися вони.

Зірками тихо плакала безодня,
І білим снігом падала жура,
Диявол йшов; ну, а мені сьогодні
Сказали, що забути їх пора.

Пора, мовляв, не плакати, а жити.
Та пам’ять озивається з імли:
Під Крутами Твої, Вкраїно, діти
Тобі й собі безсмертя здобули.

В століттях їхня слава не зів’яне,
То честь Твоя! То все – Твої сини!
Нехай довічно янголи-крутяни,
Стоять на варті волі та весни.