НАВІЩО

Навіщо я любов свою плекаю,
Немов дитя покинутих небес?
Мереживом облуди сповиваю,
Навіщо знов обманюю себе?

Сама себе обманюю - і вірю...
Така смішна, що вже бракує сил,
Моє чи то провалля, чи міжгір’я,
Мольфар дощами срібними скосив.

Я павутинням суму огортаю
Свою любов – свій божевільний страх,
Гадала, ти ведеш мене до раю -
Написано: “Облиш надію всяк”.

Аж ген вечірня зіронька згасає,
У вічі заглядає дивина...
Навіщо я любов свою плекаю?
Бо все, що є у мене – то вона!