ЛАБІРИНТИ СНІВ

І млосний голос в лабіринтах снів,
Він ріже скло на кольорові квіти...
Цей голос - твій. Його ти загубив.
Ти вже не вмієш кликати повітря.

Ти більш не хочеш кликати мене,
У снах твоїх облудний вищир зради...
І мчить табун сполоханих коней
За обрій, до стрімкого небоспаду.

В очах лілових полум’я жаги...
Поглянь на них! Вони живі і досі!
Скажи, що знали ми про береги,
Коли наш човен вирушив у осінь?

Той біль минув, та в тисячах облич
Не бачу я жаги чи навіть тіні...
Знайди свій голос і мене поклич!
В тих лабіринтах повно павутиння...