КОЛИШЕ ВІТЕР

Колише вітер жовті зорі,
Немов ліхтарні налива...
А ночі теплі та прозорі –
І ніжні - як твої слова.

Я зваблена безсмертям ритму;
Чи сміх у ньому, чи журба,
І я тобі творю молитву,
Бо я – раба. Твоя раба.

То є кохання. Дуже легко
Втонути в любих цих очах,
Та тільки тужний крик лелеки
Мене з печаллю повінчав.

Розірване на клапті небо
Та вітром зраджена зима...  
Навіщо знов я йду до тебе?
Тебе немає тут. Нема.