ДОЩ

Соломії Чубай

Зненацька так дихнув на хмари холод    
І хмари плачуть справжніми слізьми...
Співає дощ, а листя мокрим хором
За ним шепоче вкрадливо "Візьми".

Візьми цей дощ – він проситься в долоні,
Цілують пальці крапельки хльосткі...
Хай він сумний, мов перша мить безсоння,
А ти – на тому березі ріки.

І тане міст, бо він чомусь цукровий,
А я – смішна. Я знаю, що смішна.
Скінчилась перемогою любові
Війна – моя із нею – затяжна.

Брехня, що є в любові полонені.
Немає їх! Вона їх не бере...
А дощ все йде. І струмені шалені
Лоскочуть ліс зіщулених дерев.